В господарському та цивільному законодавстві України встановлені правові інститути 1) Претензія (стаття 5-8 Господарського процесуального Кодексу України (далі за текстом – ГПКУ), стаття 222 Господарського Кодексу України (далі за текстом – ГКУ));        2) Вимога (стаття 530 Цивільного Кодексу України). Вказані правові інститути є способами досудового врегулювання спорів (можливих спорів) між сторонами. Проте, кожен із цих юридичних заходів має свої особливості.
                 По-перше, підстава виникнення права на застосування юридичного заходу: для претензії – це порушення майнових прав і законних інтересів підприємств та організацій; для вимоги воля сторони в зобов’язанні з невизначеним строком виконання боржником обов’язку або визначений моментом пред’явлення вимоги- воля на пред’явлення.
          По-друге, процедура застосування для пред’явлення претензії передбачена нормами статей 5-6 ГПКУ, 222 ГПУ для вимоги нормами частини 2 статті 530 ЦКУ (далі за текстом – ЦКУ). Вважаю, що конкретика процедури застосування цих юридичних заходів чітко визначена в законодавстві, внаслідок чого, в цій статі вона не буде аналізуватися. Проте, слід зазначити, що процедура пред’явлення вимоги є дощо спрошенною у порівнянні з процедурою пред’явлення претензії, але зазначена спрощеність є виправдано, оскільки, факт пред’явлення вимоги є більшою мірою регулятивним заходом, аніж охоронним (юрисдикційним) заходом, аніж пред’явлення претензії.
                По-трете, за критерієм обов’язковості застосування, претензія факультативною, принайні такий висновок є обгрунтованим з урахуванням положень регулятивної частини
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України(справа про досудове
врегулювання спорів) N 15-рп/2002 від 9 липня 2002 року Справа N 1-2/2002, відповідно до якої:  
    1) право  особи  (громадянина України,  іноземця,  особи  без громадянства,  юридичної особи) на звернення до суду  за  вирішенням  спору  не  може  бути  обмежене законом,  іншими нормативно-правовими актами;
2) встановлення законом або договором  досудового врегулювання  спору  за  волевиявленням суб'єктів  правовідносин  не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
          Вбачається, що вимога (факт пред’явлення вимоги) є обов’язковим, оскільки недодержання законом встановленої процедури застосування вимоги може бути підставою для відмови в задоволенні позову, у зв’язку з тим, що не можливо визначити:  конкретний строк виконання боржником обов’язку (якщо такий попередньо не визначений), момент пред’явлення вимоги, якщо такий попередньо не визначений.
         По-четверте, за вказані юрисдикційні заходи суттєво різняться за строками розгляду:
1.1) для претензії строк один місяць (частина 1 статті 7 ГПКУ);
1.2) два місяця (частина 2 статті 7 ГПКУ)
2.1) семиденний строк
2.2) негайне виконання відповідно до договору або акту цивільного законодавства обидва визначені положеннями частини 2 статті 530 ЦКУ).
              Вбачається, що вказані строки є розумними, обгрунтованими та оперативними. Так, навіть у випадку пред’явлення  вимоги про виконання боржником обов’язку (в тому числі з урахуванням строків поштового обігу) та пред’явлення претензії (в тому числі з урахуванням строків поштового обігу) , цей термін не перевищуватиме загального двомісячного строку розгляду справи господарським судом ( частина 1 статті 69 ГПКУ) або судом загальної юрисдикції (частина 1 статті 157 ЦПКУ).
                 По-п’яте, варіативність рішення за результатами розгляду документу для вимоги закон не передбачає будь-якої варіативності  прийняття рішення за результатами розгляду пред’явленної вимоги, як зазначено в законі: «Боржник зобов’язаній виконати такий борг для претензії повне визнання (пункт б) частина 2 статті 8 ГПКУ),  часткове визнання (пункт б) частина 2 статті 8 ГПКУ), повне відхилення (пункт в) частина 2 статті 8 ГПКУ), часткове відхилення (пункт в) частина 2 статті 8 ГПКУ).
             Таким чином, пред’явлення вимоги є обов’язковим в зобов’язаннях з невизначеним строком виконання боржником обов’язку або визначений моментом пред’явлення вимоги; пред’явлення претензії є факультативним незалежно від того чи пред’явлелвсь раніше вимога чи ні, варіант пред’явлення претензії після завершення строків отримання відповіді за результатами розгляду вимоги є найбільш довгим варіантом досудового врегулювання спору проте, він надає зобов’язаній стороні боржника, ніби «останнього шансу», тобто, є таким, що найбільш враховує інтерес обох сторін щодо досудового вирішення спору.